02.02.2024

Коли ідея перестає жити: як покинути проєкт, що втратив актуальність

Мабуть, кожний із нас хоч раз стикався з тим, що ідея, в яку було закладено багато сенсів і сподівань, виявлялася провальною. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Попри все, завжди треба бути вдячним за досвід. От і сьогодні із редакцією THE US історією свого професійного шляху поділилася Анна Носок — співвласниця диджитал-агенції A. A., піар-агенції Potolok та бренду білизни Only Sister’s Lingerie

Коли ми з партнерами починали свій шлях та відкривали агенцію Potolok, сфера SMM тільки набирала обертів. Тож цей ажіотаж допоміг нам успішно стартанути.

Загалом у 2015 році досягнути результату було набагато простіше. Коли ми брали участь у розіграшах, то одразу отримували декілька тисяч нових підписників і клієнтів.

Нині ця сфера потерпає через те, що клієнти мають великі амбіції та очікування щодо охоплень, залучень і комунікацій, а на додачу — наймають штатних професіоналів, нехтуючи агенціями. Іноді мені здавалося, що ми втрачаємо нашу актуальність і цінність. Проте я змінила думку й вирішила реформатувати власну справу.

Зараз ми працюємо над оновленням нашого підходу для успішного розвитку в поєднанні з винятково-індивідуальним підходом до кожного. Ми створюємо таку атмосферу, ніби працюємо в штаті окремих бізнесів.

Чи був у вас провальний досвід у запуску нової справи?

Не завжди виклики на шляху мотивують продовжувати. Адже бувають і втрати. Наприклад, орієнтовно 5-7 років тому я мала дві спроби запуску брендів одягу: спортивних костюмів і суконь.

Під час розквіту спортивного бренду все здавалося класним. Адже ми робили трендові моделі, які припадали до смаку покупцям. Помилкою було ставити все на вміння вести соцмережі, не маючи досвіду в реальних продажах. Також, коли ми виготовляли спортивні костюми, то не мали змоги контролювати якість виробництва, яка нас інколи обурювала. Ми проаналізували всі мінуси й прийняли рішення закрити бізнес і віддати товари, які не продали, на благодійність.

Коли ми робили сукні, наш підхід був більш глобальним. Ми знайшли партнера та людину з Харкова, яка мала досвід у власному виробництві. Відшивши партію та запустивши продажі, ми відчули, що для нас самих це вже було не актуально. Це наштовхнуло на думку, що перед початком будь-якої справи варто завжди аналізувати, наскільки довготривалими є ідеї й запал.

До прикладу, якщо ти мрієш стати лікарем, то розумієш, що знадобиться, скажімо, 10 років, щоб стати професіоналом. Якщо готовий відвести цей час — супер! Проте якщо ти швидко вигоряєш, то, мабуть, варто обирати сферу, яка не потребує довгого очікування, щоб досягти перших вершин.

Чи було у вас почуття провини перед собою?

Думаю, на мене впливала пострадянська історія. Коли людей, які часто змінювали місце роботи, називали «літунами». Їх вважали непостійними й загалом — провальними. Коли я проєктувала цей стереотип на себе, то відчувала провину.

Сьогодні можу щиро сказати, що це був неоціненний досвід, який зараз дуже допомагає у власних бізнесах та по життю, даруючи цікаві історії та інсайти. Наприклад, окрім агенції, у мене є бренд білизни із сестрами. Знову ж таки, опираючись на минулі запуски, ми чітко розуміли тонкощі виробництва й маркетингу. Не без труднощів, звичайно, адже це сімейна справа. Та іноді виникали запитання щодо менеджменту. І на додачу — війна розкидала нас по всьому світу. Офіційно ми не закрилися, а ненадовго зупинилися. У цю паузу ми працювали над сімейними стосунками, щоб побудувати систему, за якої розвиток бренду, як і внутрішні відносини, були б здоровими й успішними.

Важливо відкидати почуття провини, аби вчасно поставити на стоп і розібратися з перепонами на шляху. Декілька років тому цю паузу я сприймала я, як чергову невдалу спробу. А зараз розумію, що це цікава та корисна сторінка в історії нашого бренду.

Чи є точка, коли шлях назад уже закритий?

Насправді це запитання не про вік, а про внутрішній стан. Зараз в інтернеті транслюють здорові думки про те, що починати та закінчувати можна в будь-який момент, не знецінюючи себе. У минулому ж активно поширювалася токсична продуктивність і культ того, що потрібно дожимати справи до відмови та вижимати із себе все.

Я з цим не згодна. Якщо тобі вже не прикольно бути частиною свого бізнесу, то закривай його. Коли розумієш, що фінансовий і моральний ресурси вичерпані чи коли відкриваєш робочу пошту, а око починає невпинно сіпатися, неважливо скільки б часу ти брав би на відпочинок, став кінцевий і безповоротний стоп на справах. Думаю, те, що негативно впливає на твій емоційний стан і життя в цілому, не варте повернення.

До речі, я помітила, що ця точка «неповернення» частіше наступає, коли первинна мета — заробити якомога більше та швидше або довести комусь щось. Я ж раджу робити те, від чого ти кайфуєш, і в що справді віриш і що хочеш транслювати.

Як рухатися далі?

Відповідь одна — пауза. Не потрібно перестрибувати з проєкту на проєкт. Зупиніться, подихайте й проаналізуйте свій внутрішній стан. Це дуже схоже на стосунки, адже іноді нам корисно побути на самоті, аби глибше пізнати власні сенси та цінності.

Я вірю, що такі зупинки лікують. Ми втрачаємо фінансовий та емоційний ресурс і змінюємо світогляд. Звичайно, наше сприйняття також буде різнитися. Дуже важливо зрозуміти свій стан, обʼєктивно аналізувати невдачі, витягуючи з них користь, і, відчувши готовність, вступити в справу з новими силами.

Авторка статті: підприємиця, експертка та інфлюенсерка Анна Носок