Культура Карпат.Хто і як відроджує традиції гір?

Ми починаємо нову серію постів, присвячену різним аспектам української культури. Автентичним, інтерпретованим, відродженим, дослідженим. Будемо знайомити вас з проєктами, брендами, бізнес-ідеями, які віднайшли традицію і продовжили її з новою силою, в новому баченні. 

Те, що Карпати надихають, не потребує озвучення. Ми ховаємось там від асфальту міст, ліземо “в горби”, щоб очистити голову і наїстись полонинської вурди. Ми пишемо про них книги й дописи в інстаграм, знімаємо фільми, створюємо естетичні нарізки для тікток. І просто любимо. Бо Карпати – то бездонне джерело автентичної традиції. Про неї, точніше, про її продовження, і поговоримо. 

Ми вирішили наповнити ці дописи розмовами з людьми, які успішно і дуже по-різному звертаються до гуцульського життя у своїй діяльності. Намагались захопити ремесла, традицію, архіви. 

Почнемо з традиції літування на полонині. Познайомтесь з проєктом botey.farmstay, засновники якого відроджують карпатське господарство на полонині Явірник поблизу Яремче. Магія того місця наштовхнула мене на бажання писати про Карпати й досліджувати їх. Уявіть: деревʼяні будиночки, які не одразу помітні в літньому тумані, тонкий струмінь диму з колиби, де за кілька годин ми будемо вечеряти банушем з бриндзою, слухати дримбу і гріти ноги біля вогнища. На Явірнику прогноз погоди безсилий, особливо в період гроз. Ця непередбачуваність і цілковита зрозумілість полонинського порядку речей заворожує. Але перейдемо до справи. Про історію і життя полонини ми поспілкувались з Богданом, ватагом і одним із творців Ботею. 

Як виникла ідея створити Ботей, яка історія проєкту, хто це, що це, де це?

Ботей виник на стику традиційного полонинського господарства з ескапічним туризмом. Сама ідея «втекти подалі» стрімко набула актуальності в часи пандемії, однак процес її зародження можна прослідкувати ще далі в часі. Причинно-наслідковість тут проста: з появою все більшої кількості креативних професій, зростає запит на внутрішній дауншифтинг. По-своєму круто відпочивати в котеджах чи готелях довкола Буковелю – тут є типова інфраструктура, всілякі спа і розваги, але, будемо чесні, бракує справжності. Де ж її шукати? На високих полонинах!

Свою ми знайшли на хребті Явірник, що поблизу Яремче, і створили там місце, де можна жити в дерев’яних хатинках та зануритись в побут традиційного полонинського господарства. Якщо ще простіше – зустрічати сонце, пасти овечок, спати на обід в травах, досліджувати кам’яні розсипи й густі малинові зруби Східних Горган. Ввечері готуємо місцеву кухню, граємо музику, вдивляємось у нічне небо. Одним словом – свобода. 

Проєкт стався весною 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення. Не злякались, бо знали, що треба буде людям, а відкласти запуск – це теж свого роду «програти русакам». Команда невеличка, 8 людей, внутрішньо ділимось на тих, хто згори й хто вдолині. Перші живуть все літо на полонині – це пастухи та кухарі з колиби, очолювані ватагом. Другі – комунікаційники та гіди, котрі супроводжують гостей в групових Зануреннях.

Розкажіть про полонинську карпатську традицію. Чому вирішили відроджувати літування на полонині?

Ідея відгінного скотарства стара як світ, буквально. В Карпатах вона багато в чому видозмінилась за останні кілька десятиліть, існує думка, що на гірше. Коли говорять «полонини вимирають», то переважно мають на увазі низьку чисельність худоби, яку мали б відігнати на літні пасовища. До всього, в гірських містечках уздовж транспортних сполучень та великих курортів традиція часто набуває вкрай спекулятивного характеру. У пошуках заробітку власники та орендарі полонин вдаються до екстенсивних шляхів розвитку. Джип-тури, шароварний сервіс і гори сміття після себе. Такі «полонини» про кількість, а не якість, і саме завдяки широкому охопленню кидають тінь на всю традицію. При цьому маємо збережені великі господарства – це часто консервативні спільноти, куди гостей пускають хіба на коротку екскурсію, бо найперше дбають про довірену на літо худобу та маржину. 

Поєднати ці два різні полонинські вияви й стало нашою метою. Вберегти автентичність від горезвісної шароварщини та недбалого поводження з природою. Так з’явились наші Занурення, де гості стають частиною полонинської команди, проживають схожий до вівчарського побут, розваги та гастрономію. На останню ми зробили особливий акцент у цьому сезоні – так на Явірнику з’явились широчезні, гарно прикрашені столи, а на них страви від відомих українських шеф-кухарів. Все це на висоті понад 1200 метрів, з неймовірною панорамою Чорногори, Східних та Запрутських Горган. Та найголовніше – полонина діє як традиційне господарство, куди люди довіряють своїх овець, корів та коней на довгі чотири місяці.

Улюблене місце на полонині й улюблений спогад з життя Ботею?

Коли живеш на горі по сто з лишком днів, то перестаєш розділяти місця. Все сприймається цілісно і якось нескінченно. Тут згадується сцена з фільму Остапа Костюка «Жива ватра», в якій Іванко шукає золото при кінці полонини, не знаючи навіть де той кінець. Проте особливе місце посідає Горганець, де ми часто спостерігаємо як заходить сонце. Мабуть, ще й тому, що це кінець робочого дня, а далі лише вечеря і набуток коло ватри. Так само і з улюбленими спогадами: це моменти радості й спільності, коли щось робилось гуртом, а там байдуже що. Хоч танці до світанку, хоч пошук банки бринзі, яку закопали рік тому. Як говорить герой вже іншого фільму: щастя справжнє лише, коли розділене.

Які плани на майбутнє проєкту?

Локально — діждати наступного року. Сама полонина на канікулах: вівчарі розлучили худобу і всі спустились вниз на зимівлю. Це час відпочинку і появи нового життя. Та позаяк Ботей не перебуває в певному місці, а мандрує за отарою, то пожити вівчарське життя можна у Дорі – це наша зимова резиденція. Саме її будемо розвивати найактивніше, бо місце чудесне і дуже подобається овечкам.  

Глобально — розвинути ідею farm stay в Українських Карпатах до рівня за який не буде соромно. Це все про позиціювання України на глобальній культурній мапі. Чому у світі, де люди платять, аби пожити як альпійські пастухи і власноруч зробити сир десь у Швейцарії чи Італії, не може існувати класної української полонинської традиції? Врешті, настане момент, коли ще більше іноземців приїдуть в Україну. Нам треба встигнути зробити так, аби вони не застали розбитий колесами Свидовець, гору сміття під Хом’яком чи фарбовану наливку в колибі під шансончик десь в околицях відомого карпатського курорту. Мало того, нам треба це зробити вже, для себе. 

В чому ви вбачаєте найбільшу цінність свого проєкту?

Коли гості прощаються і дякують, то я часто говорю фразу «ми не стараємось». Саме з наголосом на те, що ми не втручаємось в усталені речі, а лише показуємо їх такими як є. Кожен вирішує як (не)взаємодіяти. Прокинутись на світанку до удою чи на пізній сніданок, збити разом з вівчарем бринзю чи наїстись досхочу афенів на схилі, піти на побачення з густими мохами чи ввесь день провести з овечками. Ми тут виступаємо свого роду кураторами, не більше. Етер і так надто перевантажений, зовні й всередині людини. Тож ми лишаємо його якомога натуральнішим, широким, а вже у його обширі кожен знаходить своє. Я би назвав цю цінність «простір».

Авторка статті: Настя Левицька

Прослухати статтю в аудіо форматі

Я Даша, кофаундерка & бренд стратег THE US. Я обожнюю креативний маркетинг і закохана в українську культуру та мистецтво. Тож буду щаслива розділити свої захоплення з читачами THE US.

2 Comments

  • Вікторія

    Похід на полонину минулого літа є одним із найкращих спогадів за рік. Місце космічне, а як зранку прокидаєшся під трембіту і дзвіночки, то мурахи по шкірі… Відчуваєш вдячність, коли зустрічаєються такі ентузіасти як хлопці на горі, але і щемить, бо так багато навколо перепон від влади і місцевих князьків. Дякую вам, чудесна історія!

    • Дар'я Мусаєва

      Вікторіє, неймовірно вдячні, що ви поділились з нами таким теплим спогадом. Щиро хочемо, щоб якомога більше людей змогли це відчути. Щасливі, що стаття вам відгукнулась!

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *