Яку місію та цілі ви зараз ставите перед собою як мисткиня та засновниця галереї?

Насамперед хочу проартикулювати певні дефініції. Я позиціоную thesteinstudio не як галерею чи комерційний проєкт. У мистецтві визначення значно впливає на стратегію руху. І зараз рух thes&s визначений наміром не комерційного/слеш/галерейного успіху.  Скоріш наміром підтримати, дати змогу прозвучати за умов невеликої різноманітності таких можливостей в Україні. Мої цілі або вибір наступного проєкту не регулює комерційний потенціал. І мені хочеться вірити,  що це помітно, оскільки кожен раз стаються тонкі, ніжні, проникливі проєкти обрані серцем.

З найближчого ми готуємо нову виставку аудіо-арту. Ще в обговоренні декілька проєктів закордоном з неймовірними кураторами, співпраця з видавництвом і декілька соло шоу.  На початку 2024 презентуємо нову форму клубу колекціонерів і новий формат подкасту. Хочеться мислити масштабніше, без страху, але не схибити душею в цій розлогості.

Щодо мого особистого планера, то чомусь у голові крутяться лише робочі задачі, виставки. Це наслідки метушні перед кінцем року. Але вони — робоча рутина, тобто не визначають мене у широких  питаннях місії та цілей. Мабуть, ці поняття я переживаю у своєму духовному житті/розвитку. А все інше — тільки наслідки.

Яким проєктом за вашу кар’єру ви пишаєтеся найбільше?

Це запитання нагадало мені шкільні анкети в товстих зошитах із наклейками. Воно таке ж миле, наївне, пряме й трохи смішне водночас.

Моя відповідь буде з вайбом відповіді у такий щоденник: Я критична до себе настільки, що ще не переживала за весь період своєї карʼєри повною мірою це «пишатися проєктом». Але я вірю, що це попереду, бо працюю багато і наполегливо.

Поділитеся враженнями від підготовки до вашого персонального проєкту «Part of the Soil»?

Це надзвичайно складна виставка від моменту її створення та роботи з керамікою до монтажу та після комунікації в холодному Лондоні. Але якщо ви запитуєте про післясмак, то почуваюся, як після кросу. Щаслива, що це завершилося. Шокована, що такий довгий шлях — позаду.  Це великий крок для карʼєри – успішний соло проєкт в Лондоні, тож мені досі не віриться, обертаюсь і ніби це не я.

Що в підготовці проєкту було для вас найскладніше, а що — найприємніше?

Ця виставка більшою мірою — керамічний проєкт. Робота з керамікою технічно складна та вибаглива. Кожний витвір міг не зліпитися, розсипатися під час сушки, вибухнути в печі, не перенести експортування та монтаж, розбитися дорогою назад. Тобто, коли бачитимете мене на красивих леопардових підборах біля змонтованого керамічного полотна, то уявляйте разом, що за кадром було багато місяців у глині, землі, клею, із тяганням брикетів сировини, розвантаженням постачань, заповненням печей та проблемами зі здоровʼям. Це дуже тяжка технічна, моральна  та фізична робота.

Але колись це все ж завершується, і ти можеш стояти на леопардових підборах біля змонтованого полотна з келихом шампанського, приймати квіти та слова захвату від, наприклад, топового куратора великої культурної інституції Великобританії.

Чи є якась залаштункова історія, пов’язана з підготовкою? На кшталт історії зі стелею, що впала.

Для читачів хочу залишити маленьке пояснення. Історія про стелю, що впала, — із часів моєї роботи реставратором. Тоді на одному з проєктів у мене обвалилася стеля. Ще й так цікаво — у вигляді сердечка. Це було дуже романтично, особливо в поєднанні з рожевим бетоноконтактом.

На щастя, цього разу всі стелі залишилися при домівках. Та, якщо ми говоримо про якісь факапи, то сталося все, що тільки могло статися не так. Я навіть гублюся, що вибрати основною смішною історією.

Які роботи з українського та міжнародного мистецтва вас надихають?

Поки готувалася до виставки в Лондоні, багато часу проводила в трапезній Києво-Печерської лаври та Володимирському кафедральному соборі. Ще тоді бігцем відвідала виставку Ольги Рапай-Маркіш. Ну, і гортала улюблену книгу про творчість Берлінде де Брюйкере, яку мені подарувала подруга видавчиня Катерина  Носко.

Наразі серед українців підвищується зацікавленість мистецтвом як об’єктом інвестицій. Поділіться, будь ласка, своєю думкою про це. З чого ви порадили б починати знайомство, яку інформацію досліджувати та на що звертати увагу?

Мабуть, памʼятати, що в мистецтві неможлива поверхнева експертиза в категоріях інвестицій. Карʼєра колекціонера — це окрема велика частина мистецького світу. Цим треба жити. Ходити далі інстаграму, спілкуватися з представниками ніші, здобувати відповідну освіту. Але будь-яка професійна колекція починається від закоханості, що тягне далі. Дозвольте собі трохи перебувати в цій інерції.

Що ви назвали б ключовими чинниками, які ведуть митця до успіху? Талант, наполегливість чи якісь особисті якості?

Це завжди мікс. Тут немає чогось випадкового. І мене турбує, намагання уніфікувати шлях до успіху. З того, що ви не перелічили і можливо з неочевидного – суб’єктність. Пошук не патерну , або відтворення чужого успішного досвіду, а шлях відбудови своєї суб’єктності.

Чи є якісь проєкти, митці або ініціативи, які ви хотіли б підтримати, розповівши про них нашим читачам?

Останнім часом є багато того, за чим захоплено стежу. Мене підтримує те, що я розділяю простір із талановитими.

Я люблю любити. Обожнюю останні проєкти самоорганізованого простору depot. Надзвичайно сильні виставкові проєкти у звичайній квартирі на лівому березі Києва.

Активно стежу за нашою zin-спільноти. Ви знали, що в Україні активно розвивається культура самвидавів? Тут я ще любила дивитися за курсом зі створення артової книги від художниці Каті Лесів. І, якщо вже говорити про самвидав, то в мене зʼявилося улюблене маленьке видавництво «БУЦЯ». Вони видають малесенькі наклади, але всі книжки дуже красиві, ручної роботи з вишивками, штампами. Це якісь маленькі дива.