І ось ми дійшли й до XIX століття — прогресивного; з емансипованими жінками, які не тільки реалізовувалися в образі берегині дому, а й почали робити перші спроби стати врівень з чоловіками, отримати гідну освіту, працювати та керувати. Та любов до гарного одягу вочевидь неминуща. Якщо завітати до київського музею історії моди, то можна простежити такі тенденції в тогочасному стилі.

Коли жінки подорожували Європою, то обов’язково купували в Лондоні капелюшки та кашемірові шалі, у Франції — мереживну білизну та сукні, у Туреччині — шуби та муфти. Українки любили вражати своїм зовнішнім виглядом, тому обирали яскраві кольори й для повсякденного одягу, на відміну від більш стриманих європейок. Але вочевидь яскраві барви, як символ радості, закладено в генетичному коді нашої нації. І якщо ситуація з кольоровою гамою відбувалася несвідомо, то проникнення національного одягу в повсякдення — це рішучий політичний крок, серйозна заява для всіх про нашу національність. 

«Моя символіка не мужицька, вона чудово пасує під мій офіційний костюм», — напевно, так думав Михайло Драгоманов, якого не раз бачили в європейському костюмі поверх вишиванки. Такої самої думки дотримувалася й Олена Пчілка, яка для родинних фотокарток вдягала себе та дітей у національні костюми. Така маніфестація свідомого українства була важливою і в подальшій боротьбі української культури за вагоме і, як ми тепер розуміємо, заслужене місце в міському житті. Також не варто забувати, що до винаходу соціальних мереж залишалося ще два століття. Тому читання жіночих часописів було єдиним способом стежити за всіма новинками.

Середина XIX століття — період становлення української модної преси для жінок. Перший періодичний часопис для українських жінок, який почав виходити у Львові, — часопис «Дзєннік муд парискіх» («Dziennik Mód Paryskich»). Спочатку журнал задумували як часопис моди з добре проілюстрованими зразками європейської моди. Та насправді «Дзєннік» був універсальним. Він містив публіцистичну частину, що наближувала його до видання журналістського; літературну частину, що робила його подібним до літературних часописів; політичні публікації, що уподібнювали його до суспільно-політичних тижневиків; ілюстровану сторінку моди, що дає підстави вважати «Дзєннік» часописом моди.

Журнал містив кольорові літографії і зображував молодих людей у найновіших модних строях. У найдрібніших деталях зображувалися особливості паризьких новинок в одязі та зачісках. Значну частину видання займали текстові описи найновіших течій тогочасної моди. До кожного номера журналу додавали викрійки, тому вправні господині могли пошити власноруч усе, що сподобалося. Окрім цього, важливими виданнями були «Нова хата», «Жіноче діло», «Лада», «Русалка». Більшість із них були прогресивними феміністичними виданнями, які писали й видавали жінки за власні кошти.