Подорож, яка змінила все:три українки розповідають про сестринство, натхнення та зцілення, яке зустріли у Південній Африці
Чи можливо, зазнавши біль втрат, знов повірити у людяність, знов почати дихати повними грудьми та, наче у дитинстві, чекати на диво?
Юлія Прудіус, яка втратила маму під час обстрілів у Бородянці, Катерина Ротаренко, яка присвятила себе пошуку тіл загиблих бійців, та Тетяна, що пережила окупацію, долучилася до парамедиків і надала свою квартиру в Краматорську для потреб військових, в рамках проєкту Ярослави Гресь та проекту авторських подорожей NePaketniki вирушили у подорож до Південної Африки, щоб повернути собі себе.
Терапевтичну силу Південної Африки неможливо переоцінити, адже буквально кожен пейзаж, кожне явище тамтешнього середовища утверджує в тобі думку «життя триває, і, попри усе, воно прекрасне». Повернувшись звідти, Юлія, Тетяна та Катерина забрали з собою щиру жіночу дружбу, спогади, які будуть згадувати усе життя, а головне — змогли віднайти в собі міцні внутрішні опори, щоб продовжити свій шлях.
Про цей досвід три українки розповідають в ексклюзивному матеріалі для редакції THE ÙS.
Про емоційний стан у Південній Африці
Катерина: Було відчуття, ніби на тебе там справді чекали. Куди б ти не заходила — готель, заклад, таксі — всі щиро раді тебе бачити. І це не награні емоції. Перші три дні я милувалася кожним деревом, бо дуже люблю природу, а там вона неймовірна.
Юлія: Ми настільки захопилися, побачивши китів і дельфінів, що зовсім не відчували холоду. Дівчата з групи дивувалися, як ми поринули в момент і забули про все інше, навіть якщо, можливо, крапав дощ. Ми вставали о 5-й ранку, щоб увібрати кожен момент сповна: зустріти сонце, роздивитися кожну деталь готелю, насолодитися красою природи і навколишньою територією. Хотілося побачити кожен куточок і взяти максимум із кожної секунди.
Тетяна: У мене навіть немає з чим це порівняти, це майже моя перша подорож. До цього я була тільки в Туреччині, де готель, ресторан, пляж — і все. П’ятнадцять годин перельоту? Я думала, що ніколи не зважуся. Але добре, що зі мною були дівчата; в літаку я весь час тримала їх за руки, аж, мабуть, синці залишила. А сама Африка… Це зовсім не те, що пишуть у підручниках історії. Там так чисто, комфортно, а океан — це любов. Я навіть взяла з собою пляшечку води з океану, поставила біля ліжка і щодня вітаюся з ним: “Привіт, мій коханий!” Це мій маленький особистий океанчик.
Катерина: Вражає, скільки там людей різних національностей із різних куточків світу. Всі живуть разом, хоча кожен різний, але всі в єдності.
Юлія: Мене вразила чистота. Нам ще варто повчитися у них. Жодного листочка на землі, таке враження, що вони постійно прибирають. Будинки там ніби фарбують щороку. Африка дійсно ламає стереотипи.
Катерина: Після повернення одразу помітила різницю, навіть на вокзалі у Варшаві.
Подорож як подарунок дружби
Ця подорож подарувала вам одна одну. Що для вас означає жіноча дружба? Чи легко вам знайомитися з людьми, і як формат групової подорожі допоміг полегшити цей процес?
Юлія: У цій подорожі я зустріла рідних людей. Зазвичай я досить закрита людина і потребую часу, щоб відкритися. Але з Тетяною та Катериною мені хотілося поділитися своїм життям. Ми схожі у цінностях і поглядах на життя, і я дуже щаслива, що знайшла цих людей.
Тетяна: Це мої “курочки”. Відчуття, ніби ми знайомі все життя.
Катерина: Ми з’єдналися ще в “Оповідачці”. Я взяла контакти через Nepaketniki і дуже хотіла поспілкуватися, привітати одна одну з тим, що ми їдемо разом.
Юлія: Дивно, як Бог розпорядився. Здавалося б, різні люди з різним життєвим досвідом, але спільно пережитий новий досвід — він нас об’єднав.
Катерина: З Вікою (тревел-босом Nepaketniki) ми стали рідними людьми. Вона — моя особлива любов.
Про зміни у світосприйнятті під час і після подорожі
Катерина: Після повернення захотілося зробити генеральне прибирання не тільки в домі, а й у собі. Хочеться більше краси і нести цю красу у світ. Більше не хочеться вибігати в тому, що першим випало з шафи, а приділяти собі час. Подорож мене змінила: я тепер бачу себе інакше і розумію, що зупинятися не можна. Ще до подорожі я була в депресії й навіть не хотіла кудись виїжджати, але коли мене обрали, зрозуміла, що помилялася. Після цього маленького життя, яке ми прожили в Африці за 9 днів, я вже подивилася всі ваші тури і знаю, що тепер треба кожен рік знаходити час для чогось нового. Інакше життя було б змарновано.
Юлія: До подорожі я відчувала себе напівмертвою. Я шукала способи підтримати себе в нормальному стані, навіть думала про те, щоб кудись поїхати. Всесвіт мене почув, подарував цю можливість. Південна Африка дала мені неймовірну силу. Після повернення я зважилася на зміни: хочу працювати на себе. Як і Катя, почала змінювати свій гардероб, купила собі сукні для виходів. Це ніби пробудило мене. Я почала готувати красиві сніданки, як у ресторанах. Подорож заповнила внутрішню порожнечу, і тепер у мене з’явилося більше сил і любові до життя.
Найяскравіше враження з подорожі
Юлія: Одне з найбільших вражень — від міста Стелленбош. Я цікавлюся винною індустрією, і можливість побувати на виноградниках була ще однією здійсненою мрією. Краєвиди виноградників, гори, дегустація — це була магія перед очима.
Катерина: Для мене найяскравіший спогад — кити! Запам’ятався момент, коли Таня ледь не заплакала.
Тетяна: А я просто щаслива, що здійснилися мрії моїх дівчат: Катя побачила кита, Юля відвідала виноградники. Більше мені нічого не треба. Ну, і мій океан… Він, як перший коханець.
Дар'я Мусаєва
Я Даша, кофаундерка & бренд стратег THE US. Я обожнюю креативний маркетинг і закохана в українську культуру та мистецтво. Тож буду щаслива розділити свої захоплення з читачами THE US.
Додати коментар