Злитись — не соромно:особиста історія Валерії Бедім про те, як проживати злість

Чи знайоме вам відчуття коли ви відчуваєте злість і намагаєтесь подавити її через те, що відчуваєте себе незручним для оточення? Відчуваєте сором за свої емоції, хоч маєте на них повне право?

У новому спецпроєкті THE ÚS та Smartass ми говоримо про емоцію, яку звикли ховати. Про злість — ту, яку часто плутають із агресією, і за яку часто відчуваємо сором.

Операційна директорка Smartass Валерія Бедім розповідає свою особисту історію, як бокс став для неї не способом “випустити пар”, а ритуалом повернення до себе. Про злість, як спосіб почути себе та подбати про себе.

Злитися — не соромно

Я також злюсь.
Не тому, що я погана, а тому, що я жива.

Це може бути втома, фоновий тиск, нескінченний список справ, відчуття відповідальності за все. Злість не завжди про агресію. Часто це сигнал: «Я перенавантажена». «Я хочу, щоб хтось подбав про мене». «Я більше не можу тягнути все одночасно». 

І що я роблю? Я йду туди, де можу знову відчути себе. Не втікаю від себе, а бронюю слот на бокс до одного з улюблених тренерів. Не для того щоб «випустити пар». А щоб нарешті сфокусуватись на собі. Тому що,  протягом дня я всюди, крім себе: задачі, люди, рішення. А тут — 45 хвилин, у яких я центр своєї уваги. Не тільки фізично, а й ментально.

Бокс не дозволяє бути «десь там». Тіло, мозок, дихання — усе має бути залучене.

Ти не можеш діяти автоматично, потрібно бути в процесі, контролювати тіло та відчувати момент. 

Так, напруга супроводжує нас повсякчас. Вона осідає в плечах, у щелепі, у грудях.

Але я не хочу носити її з собою постійно. І бокс допомагає мені не приглушати відчуття, а проживати їх. Не стримувати себе, прикидаючись, що «все ок».

У звичайному житті злість не вітають. Її просять приховати, замаскувати, загорнути в усмішку. Але тут — можна інакше. 

На тренуванні я усвідомлено керую енергією, думаю над кожним ударом, над кожним переміщенням. Постійно балансую між силою й рівновагою.

Тренування нагадує мені про найважливіше, про щось особисте. Що справжня сила — не про агресію. Вона про вміння діяти стратегічно.

У боксі присутня особлива ритуальність.

Коли я бинтую руки, надягаю рукавиці — це не просто техніка.

Це повага до себе та процесу. Момент, у якому я ніби кажу: «Я тут. І я важлива».

Спостеріагючи, як покращуєтся моя реакція, як розвивається техніка.

Мені важливо бачити прогрес. І коли тренер каже: «Тепер краще» — я наповнююсь.

Це підживлює і дає мені більше ресурсу йти далі.

Я зрозуміла що злість — це індикатор. Вона каже: «Зупинись. Подивись на себе». І коли я роблю це, через рух, ритм і дихання, я відчуваю момент щирості у якому приходять відповіді. 

Злість — це просто емоція. Не краща й не гірша за інші. Головне — дати їй простір без шкоди. І тоді вона стає не вибухом, а знаком: я жива і мені є про що дбати.

Я Даша, кофаундерка & бренд стратег THE US. Я обожнюю креативний маркетинг і закохана в українську культуру та мистецтво. Тож буду щаслива розділити свої захоплення з читачами THE US.

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *