Життя як пригода із викликом:Катерина Антоненко про звʼязок моди та мистецтва, проєкт з Polaroid та адаптацію до нових реалій
Як часто страх зупиняв нас перед необдуманим рішенням, створенням власного продукту чи просто кроком вперед? Власним досвідом ділиться Катерина Антоненко – графічна художниця та дизайнерка одягу на чотири країни. Катерина стажувалась у Anna October, працювала у Karl Lagerfeld, Tommy Hilfiger, Esprit, Massimo Dutti. А ще, не боялась спробувати. Як це продовжує вдаватись Катерині та чи справді у страху такі страшні очі – вчимось поєднувати усе водночас у новій статі на THE US.
Бліц
Сучасне мистецтво чи мистецтво попередніх епох?
Однозначно мистецтво попередніх епох. Як на мене, в ньому є майстерність ремесла та справжня здатність малювати.
В стилі обереш мінімалізм чи еклектику?
Мінімалізм. Цей напрям допомагає почувати себе більш впевненою та зрілою.
Що більше про тебе – ризик чи стабільність?
Ризик! Можливо, це не завжди добре, але я дію за відчуттями. Навіть коли дуже страшно, я заплющую очі і йду, бо жалкувати про незроблене – ще гірше.
Який твій улюблений дизайнер?
Це дуже складне питання, бо їх занадто багато! Але зараз дуже відкликаються дизайни Loewe та JW Anderson, звісно, Prada. Вони як ніхто актуальні в сучасності й надихають нетривіальними рішеннями.
Яка рутина останнім часом приносить тобі внутрішнє задоволення?
За останній рік я зв’язала вже десяток светрів і це дуже допомагає триматись під час війни. Також заняття пілатесом – кожна з цих дій для мене рівноцінна медитації, адже вони відключають мозок
Мода ≠ мистецтво? Початок творчого шляху
В який момент життя розпочалась твоя тяга до мистецтва та моди, як прийшло розуміння, що ти хочеш саме цим займатись?
Я з самого дитинства постійно займалась творчістю – від ліплення до оригамі. Далі в моє життя прийшла художня школа, і коли настав час відповідати на питання “Куди вступати?”, батьки підтримали мою любов до малювання. Приблизно з цього моменту почалась моя офіційна карʼєра. Памʼятаю, підготовка до вступу була дуже стресовою – 6 разів на тиждень я відточувала свій академічний малюнок, малювала оголену натуру, портрет, живопис…
Отак сталась моя перша освіта – художник-графік, яку я отримала в Україні. Оскільки я доволі імпульсивна людина, серед моїх хобі знайшлось місцем навіть для шиття. Хоч цей досвід мені не сподобався, але він дав мені поштовх спробувати себе в дизайні одягу. Багато життєвих факторів сплелись в один, ми з чоловіком опинились в Нідерландах, а я почала навчатись на дизайнера одягу та здобувати освіту вдруге.
Що для тебе модна індустрія та чи виправдались твої очікування від цієї сфери?
Я стажувалась у Vivienne Westwood, Anna October під час навчання і тоді мріяла, що створю власний бренд. Але швидко зрозуміла, що процес навчання відрізняється від реальності: на стажуваннях хочуть побачити твою креативність, а у реальності мода – це першочергово бізнес. Твій дизайн має нести функціональність, відповідати очікуванням сьогодення та приносити гроші. Я проти тези, що “Мода – це мистецтво”, на мій погляд, це різні речі. Мистецтво створюють під час певної рефлексії, яка може бути актуальною для наступних поколінь, а дизайн завжди має мати функцію та естетику. Хоча винятком є той самий Мартін Маржела чи Джон Гальяно, вони все ж змушують замислитись над протилежним.
Ще один цікавий міф, з яким я зіштовхнулась – тема гламуру, постійних вечірок в цій індустрії. Коли я навчалась на дизайнера одягу в Амстердамі, ми завжди були втомлені, одягались в базовий одяг та купували матеріали за останні гроші. Через це чимало студентів fashion спеціальностей як мінімум розчарувались, як максимум кидали навчання.
Ще на початку повномасштабного вторгнення вийшов твій проєкт спільно з Polaroid, серія світлин “Садок вишневий коло хати”. Поділись моментами роботи, як тобі вдалось це організувати?
Це вийшло доволі спонтанно. На початку повномасштабного вторгнення я працювала в Tommy Hilfiger, і одразу поряд з моїм офісом був офіс Polaroid в Амстердамі. Через спільних знайомих зі мною сконтактувала працівниця і поділилась, що вони хочуть створити проєкт на підтримку України.
Я погодилась – і ось в моїх руках Polaroid Printer та зелене світло на повну свободу дій. Я не довго думаючи, обрала улюблені фото з архіву. Взагалі, ще з університетських проєктів постійно розповідаю про Україну, рефлексую на тему війни й це мало хто сприймав з належною увагою.
Але на цьому все не завершилось, бо моя знайома фотографка з Нідерландів запропонувала організувати виставку спільно з ще одним фотографом. Наші роботи продавались на збір коштів на підтримку війська, і мені було приємно спостерігати як це згуртувало українців з різних куточків світу. Були й покупці-іноземці, зокрема голландський фотограф запропонував надрукувати декілька моїх полароїдів у своїй книзі. Мене це шокувало, бо я ніколи не сприймала себе як митця чи фотографа. Мабуть, роки в комерційних корпораціях змінили моє ставлення до себе як до митця, бо твоя творча сторона трішки притуплюється і ти ніби забуваєш за її існування.
Як адаптуватись до життя в новому місці та (не) зійти з розуму
Досвід життя в чотирьох країнах: як він вплинув на тебе як на особистість та в професійному плані?
Я жила в Києві, Лондоні, Амстердамі та наразі переїхала до Барселони. Очевидно, це завжди важко – кожен раз недооцінюєш стрес переїзду і ментально виживаєш. Але такий досвід завжди розширює кругозір, наповнює та відкриває нові горизонти, адже все, зрештою, пізнається у порівнянні з минулим досвідом. Коли досвіду відносно мало, ми не знаємо, що в іншому місці нам може бути гірше, краще чи просто інакше. Нові люди відкривають тобі погляд на багатогранність світу і я дійшла до висновку, що не існує жодних правил. Ми здатні створити життя саме так, як заманеться. І в це важко повірити, сидячи в чотирьох стінах, створених з поглядів батьків чи незмінного оточення. Зміни, навіть складні, показують, що ми можемо значно більше.
Чи маєш лайфхаки для адаптації в новому місці?
Для кожного цей процес відбувається дуже індивідуально. Для мене найважче опинятися далеко від людей, яких ти любиш. Перші дні, тижні, та й місяці нове місце лякає і видається ворожим. Мене завжди рятувало вибудовування рутини й ті моменти, коли ти потрохи пізнаєш вулицю до кавʼярні, запамʼятовуєш дорогу до роботи, облаштовується нова квартира.Саме тоді вороже стає тобі зрозумілим, і від того менш страшним. Далі до цього поступово додається спорт чи ті речі, які були твоєю рутиною вдома.
Як би це важко не було, я намагаюсь сприймати життя як класну пригоду з викликами.
Спорт та майбутні проєкти
Яку частину твого життя займає спорт та як він може покращити життя?
Те, що мені вдалось стати сертифікованим інструктором з мат-пілатесу – лише початок шляху і ще одне імпульсивне рішення. Декілька років до початку повномасштабного вторгнення я займалась даоськими практиками, але потім прийшла війна, ментальний стан, як і в багатьох був жахливим. Тож було вирішено навчатись чомусь новому, мені це допомагає перемикнути ракурс. До того ж мат-пілатес став планом Б для мене, враховуючи хиткий стан fashion індустрії сьогодні. Навіть вдалось декілька місяців викладати у студії, що стало цікавим досвідом. Коли я адаптуюсь до життя в Барселоні, планую продовжити навчання з нутриціології та продовжувати займатись роботою з тілом + мозком.
Подальші проєкти – чого нам очікувати?
Наразі для мене найголовніше – звикнути до нового місця та вивчити іспанську. З більш творчого, вагому частину мого часу займає проєкт з партнеркою Яною Червінською, де розробляємо деякі дизайни для двох українських брендів. Цю інформацію ще не афішували, не створювали соцмереж. Часто зараз читаю лекції, хочеться ділитись цими знаннями й бачити розвиток української fashion індустрії. Моєю головною ціллю завжди було бути корисною для України, і якщо я розбираюсь в моді та можу просувати українські бренди та продукти, буду робитиму свій максимум.
Дар'я Мусаєва
Я Даша, кофаундерка & бренд стратег THE US. Я обожнюю креативний маркетинг і закохана в українську культуру та мистецтво. Тож буду щаслива розділити свої захоплення з читачами THE US.
Додати коментар