Через війну десятки тисяч українців отримали тяжкі поранення. Причому йдеться не лише про військових, а й про цивільних, які постраждали під час обстрілів міст. Понад два мільйони — це кількість людей з інвалідністю, які проживають в Україні. Цю цифру ми маємо не лише за період повномасштабної війни. І до її початку в Україні проживало багато таких людей. Так, інвалідність може бути не лише набутою, а й вродженою

Як ми реагуємо, коли бачимо людину з інвалідністю? Зазвичай ціпеніємо. Це підсвідома реакція, адже ми приміряємо чужий біль на себе. Однак трапляються ситуації, коли навіть дорослі люди поводяться нетактовно.

Про те, як одного разу оточення відреагувало на його інвалідність, із нами поділився Андрій — боєць 77 бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. Чоловік воював на Бахмутському напрямку, але через два місяці був комісований за станом здоров’я.

«Якось мені треба було поїхати в лікарню. Я тоді ще не мав протеза й не міг самостійно пересуватися. Тому я попросив товариша про допомогу. Ми вирішили їхати маршруткою. Я був шокований, як люди біля маршрутки відреагували на мене в інвалідному візку. Почув від них, якщо в мене немає ноги, то це не означає, що на мене скрізь чекають. Причому ці претензії в мій бік звучали російською і емоційно-забарвленою лексикою на кшталт «куда вы лезите?». Я нічого на це не відповів, лише попросив товариша викликати таксі. Але в лікарню того дня ми так і не потрапили.

Як би я хотів, щоб на мене реагували? Із повагою. Я віддав здоров’я за свою країну. Про мене немає кому зараз піклуватися, бо рідні виїхали за кордон ще на початку 2022-го. Тому мені було б приємно, якби якийсь малюк, коли побачив би мене в інвалідному візку чи на протезах, зірвав для мене квітку з клумби, пригостив морозивом чи просто потиснув руку. Мене не треба жаліти чи плакати наді мною. Я хочу, щоб мене й таких, як я, не забували.»

Так, розмовляти про інклюзивність у теперішніх реаліях стає дедалі важливіше. Тим паче, коли маємо на увазі дітей. Як знайти для них правильні слова, щоб відкрито та чесно розповісти, що робить кожного з нас унікальним? Поради, як вчити дітей правильно поводитися в оточенні людей з інвалідністю, редакції The Us надала Тетяна Лінд, клінічний психолог, гештальт-терапевт і коуч. Також Тетяна працює на Гарячій лінії допомоги.

Доносьте інформацію за допомогою гри

Дітям дошкільного віку можете на прикладі ляльок пояснити, що всі люді — різні. Також можете з цією самою метою показати навчальний мультфільм. Дитині віком трьох—чотирьох років уже можете пояснювати такі ситуації через аналогії про те, яке ставлення вона хотіла б отримувати до себе. Наприклад, якщо вона розплачеться чи розіб’є щось у магазині. Їй було б неприємно й незатишно від того, що люди довкола дивляться на неї? От і людині з інвалідністю може бути неприємна пильна увага.

Допоможіть дитині зрозуміти, що інвалідність може бути різною

Не бійтеся розповідати дитині про різні засоби, які допомагають людям з інвалідністю. Зауважте, що це інструменти допомоги, завдяки яким люди можуть пересуватися й бути активними.

Розвивайте емпатію в дитини за допомогою інсценування певних дій

Можете допомогти дитині уявити, як почуваються люди з інвалідністю. Наприклад, зав’яжіть їй очі на кілька хвилин і запропонуйте щось зробити чи кудись піти (звісно, під вашим контролем). Також можете на якийсь час прив’язати дитині руку до тіла й запропонувати їй налити собі води або самостійно сходити до туалету. Після цього дитина навряд чи захоче ображати людей, які стикаються з такими незручностями щодня. Навпаки — у дитини прокинеться бажання за потреби допомагати людям з інвалідністю.

Відповідайте на запитання дитини відверто

Часто, коли діти бачать людей на інвалідних візках або з протезом, то цікавляться, що трапилося. Батьки часто відповідають, що про це запитувати не можна. Але зазвичай люди з протезами або люди, які пересуваються на інвалідному візку, відкриті до запитань про себе. Звісно, ви маєте попередньо оцінити, чи запитання дитини доречні. Але не заважайте їй цікавитися й дізнаватися більше. Якщо не знаєте відповіді на якесь запитання, то скажіть, що обов’язково повернетеся до цієї теми трохи згодом.

Навчіть дитину підтримувати, а не співчувати

Усі люди різні, але при цьому — рівні. Поясніть дитині, що підтримка — це розмова на рівних. Таке спілкування нікого не принижує. Говоріть про інвалідність спокійно та відкрито.

Допоможіть дитині помічати людей, а не їхню інвалідність

Не вдавайте, що інвалідності не існує, але й не акцентуйте на ній увагу. Говоріть про особистість, характер та поведінку людей. Бути різними — це природно.

Використовуйте коректну термінологію

Коректна термінологія завжди буде чудовим прикладом для дитини, щоб наслідувати дорослого. Однак уникайте слів на кшталт «інвалід» чи «каліка».

Присікайте, коли дитина жартує про людей з інвалідністю

Навчіть дитину правильно поводитися, якщо вона стане свідком знущань інших дітей над людиною з інвалідністю. Зокрема, заступитися та покликати на допомогу дорослих.

Насамкінець Тетяна Лінд радить не забувати про усмішки, позитивні емоції та гарний настрій. Якщо ви сказали щось не так чи в чомусь помилилися, ваші щирість і доброзичливість набагато важливіші за беззаперечне дотримання правил.