Розкажіть, будь ласка, ще про саму професію. Побутує думка про письменників, що вони живуть так, як хочуть: прокидаються пізно, пишуть кілька годин на день, а потім народжують шедеври. Як насправді минає ваш день, коли ви працюєте над новим твором?

Основна моя діяльність — журналістика. Тому я прокидаюся і йду на роботу. Поки я не перейшла на 100%-ву зайнятість письменницькою діяльністю. Цього я би дуже цього хотіла, але наразі так.

Хоча в мене таки одна письменницька звичка є — писати ранкові сторінки.  Раджу всім творчим людям це робити, до того ж не лише письменникам. Зокрема, прокидатися вранці й до кави чи після кави, якщо без неї складно щось робити, писати три сторінки думок. Типу: знову наснилося жахіття; треба йти на роботу; який одяг вибрати; вчора я побачила сукню, яка нагадала мені літо в бабусі й маки. Щось таке. Ці три сторінки для письменника, як ранкова гімнастика. Якщо їх написати, то протягом дня можна перейти до написання однієї сторінки свого тексту, редагування чогось тощо. Ви ніби привели тіло в тонус і далі вже можете працювати. 

Словом, ця звичка в мене є. Я намагаюся її дотримувати. Ось навіть перед зустріччю з вами писала свої ранкові сторінки.

Ви сказали, що основна ваша діяльність — журналістика. А допомагає цей досвід вашій творчості? Можливо, використовуєте якісь прийоми звідти? Чи чимось надихаєтеся?

Якщо чесно, то журналістський досвід лише заважає. Тому що це зовсім інша подача текстів; чіткі правдиві фрази; вивірка фактів; структура від головного до менш головного, яка трохи зомбує в хорошому сенсі. Я часто помічаю, коли довго не сідаю за творчий текст, а при цьому багато пишу по роботі, що довго не можу сформулювати художнє речення. Із мене лізуть штампи типу: «о 22 годині в місті Бордо пан Жак, який працює в податковій з 1998 року, вийшов зі свого під’їзду і вирушив на роботу».

Може, це етап такий. Звісно, здатність складати докупи речення — це прекрасно, із журналістики можна ці правила запозичувати. Але саме новинна журналістика, де працюю я, поки що заважає моїй творчості. 

Хто вас найбільше підтримував у роботі над романом? Чи були люди, які вас особливо надихали, вірили у вас і допомагали пройти цей шлях легше?

Я відвідувала вечірню письменницьку групу, яка зібралася з ініціативи письменниці Таіс Золотковської. Вона проживає в Греції на острові Закінтос. Я, до речі, їздила в її резиденцію. Це був цікавий досвід. Дуже раджу всім, хто може, узяти в цьому участь. 

Так-от на курсі Таіс я познайомилася з кількома людьми, із якими ми збиралися по вечорах у гугл мітс, як ось зараз ми з вами. Вмикалися, віталися одне з одним, п’ять хвилин говорили, а далі годину кожен писав щось своє. Так ми дисциплінувалися на регулярне письмо й не відволікалися на каву чи почитати. От ця вечірня група мене й підтримала. Та ми всі підтримали одне одного. Я дуже завдячую цьому досвіду. 

Потім люди трішки роз’їхалися на різні проєкти. Зараз я залишилися з однією дівчиною, яка стала мені подругою. Ми зараз разом пишемо, читаємо іноді свої сторінки одна одній. Це завжди конструктивна критика та щирі відгуки. Це такий формат, який я також радила б усім спробувати.   

Насамкінець просимо вас дати рекомендації для тих людей, які тільки мріють видати свій перший роман. Що ви їм побажаєте?

Запастися терпінням. Ніби така банальна порада, але це правда. Треба мати терпіння чекати, стукати у всі двері, стикатися з ігнором. Але все одно треба лупати цю скалу. Якщо не пробувати, то нічого й не вийде. Це точно.

Рік чи півтора може на це піти, але ваші тексти знайдуть свого читача. Треба просто наполегливо шукати. Тому основна рекомендація всім — терпіння.